ОСОБЛИВОСТІ АДАПТАЦІЇ ДІТЕЙ ДО УМОВ ДИТЯЧОГО ЗАКЛАДУ

Проблема адаптації до умов дошкільного навчального закла­ду виникає у дитини будь-якого віку, коли вона вперше посту­пає до ясел або дитячого садка. Для такої дитини незвичне все: відсутність близьких, незнайомі дорослі, велика кількість дітей, новий розпорядок дня, нове приміщення тощо. Змінені звичні умови життя вимагають від дитини перебудови раніше сформо­ваного стереотипу поведінки. Як відомо, він формується вже з перших днів життя дитини в сім'ї і до 2—3 років стає досить усталеним. Така різка зміна звичних форм життя викликає, на­самперед, нервово-психічне напруження, не завжди проходить без утруднень, а в деяких дітей супроводжується важкими емо­ційними переживаннями. У дітей у період адаптації можуть по­рушуватися сон, апетит, настрій, інколи підвищується темпе­ратура тіла. У деяких може простежуватися тимчасова втрата мовлення, порушуватися раніше набуті позитивні навички.

Як показують педагогічні та медичні дослідження, харак­тер та тривалість адаптаційного періоду залежать від таких факторів, як:

• вік дитини (найважче адаптуються до нових умов діти у віці 10—11 місяців до 2 років; після 2 років діти значно лег­ше пристосовуються до нових умов життя);
• стан здоров'я та рівень розвитку дитини (здорова, доб­ре розвинена дитина значно легше переносить труднощі соціальної адаптації);
• індивідуальні особливості дитини (значною мірою по­ведінка дитини залежить від типу нервової системи);
• рівень натренованості адаптаційних механізмів (діти, які до дитячого садка неодноразово перебували в різних умо­вах життя, легше звикають до дитячого закладу);
• досвід спілкування з дорослими та ровесниками (умін­ня позитивно ставитися до вимог дорослих та адекватно спілкуватися з іншими дітьми).

Залежно від зазначених факторів адаптація дитини до умов дошкільного закладу може проходити по-різному. Виді­ляються групи дітей з «легкою адаптацією», «адаптацією середньої важкості» та з «важкою адаптацією».

За «легкої адаптації» негативний емоційний стан дитини триває недовго. У перші дні в неї погіршується апетит та сон, вона мляво грається з іншими дітьми. Але під час подальшо­го звикання до нових умов усе це проходить протягом пер­шого місяця перебування дитини в дитячому закладі.

За «адаптації середньої важкості» емоційний стан ди­тини нормалізується повільніше. Протягом першого міся­ця вона хворіє, як правило, на гострі респіраторні інфекції. Хвороба триває 7—10 днів і завершується без будь-яких ускладнень.

За «важкої адаптації» емоційний стан дитини нормалі­зується досить повільно. Інколи цей процес триває кілька місяців. За цей період дитина або хворіє ще раз, часто зі знач­ними ускладненнями, або виявляє стійкі порушення поведін­ки (намагається сховатися, кудись вийти, сидить та кличе маму тощо). У таких дітей простежується бурхлива негатив­на емоційна реакція і негативне ставлення до оточення дитячого закладу в перші дні, згодом ця поведінка досить час­то змінюється в'ялим, байдужим станом.

Легку адаптацію і певною мірою адаптацію середньої важкості можна вважати закономірною реакцією дитячого організму на змінені умови життя. Важка ж адаптація свідчить про надмірність психоемоційних навантажень на організм дитини і потребує відповідної уваги як із боку ви­хователя й батьків дитини, так і з боку практичного пси­холога.

Можливі причини «важкої адаптації» дітей до умов дитячого закладу

Можливими причинами «важкої адаптації» можуть бути:

1.  Несформованість у дитини позитивної установки на відвідування дитячого закладу.

Для того, щоб негативні емоції не стали перешкодою для дитини в період адаптації, важливо сформувати в неї позитив­не очікування майбутніх змін. Часто батьки, відправивши дитину до дитячого садка, ставляться до неї зі співчуттям та з жалістю. Дитина внаслідок такого ставлення теж по­чинає жаліти себе, вередує, відмовляється відвідувати ди­тячий садок. Нерідко батьки залякують дитину: «Не будеш слухатися — віддам до дитячого садка». Коли дитина почи­нає відвідувати дитячий заклад, батьки погрожують зали­шити її в ньому, якщо вона не припинить плакати та вере­дувати. Подібні установки викликають у дитини страх пе­ред дошкільним закладом та погіршують самопочуття в пе­ріод звикання до незнайомого оточення. У деяких випадках дитина не має ніяких уявлень про життя в дитячому садку і про те, що там на неї чекає. Це теж негативно впливає на процес адаптації.

2.  Несформованість навичок самообслуговування.

У деяких сім'ях дорослі досить довго ставляться до дити­ни як до маленької, не хочуть або не вміють помічати, що вона стає дорослішою, занадто опікуються нею, блокуючи тим самим розвиток самостійності. Інколи, бажаючи заоща­дити час, батьки поспішають нагодувати й одягнути дитину, стримуючи своїми діями формування необхідних практичних навичок

3.  Несформованість предметно-практичної діяльності в дитини.

Несформованість у дитини практичної взаємодії з близь­кими людьми негативно впливає також на взаємостосунки з іншими дорослими, передусім із вихователем. Вихователь у дитячому закладі пропонує дитині діловий стиль спілку­вання, який відрізняється від емоційного, звичного для ди­тини в сім'ї. Діти, батьки яких мало уваги приділяли розвит­ку ситуативно-ділового спілкування (воно передбачає сумісні практичні дії з предметами), не вміють гратися іграшками, часто згадують про батьків, не вміють активно долучатися до колективних ігор, довго адаптуються до умов дитячого закладу.

4.  Несформованість продуктивних форм спілкування з ро­весниками.

Значних труднощів у період адаптації зазнають діти, які до відвідування дитячого садка мало спілкувалися з ровес­никами. У деяких випадках батьки свідомо обмежують спілкування своєї дитини з однолітками з метою її безпеки — щоб запобігти можливим інфекційним захворюванням, ушкодженням, конфліктам, щоб дитина не спілкувалася з «по­ганими» дітьми тощо. Починаючи відвідувати дитячий садок, така дитина насторожено та з недовірою ставиться до інших дітей, часто конфліктує з ними, ні з ким не ділиться своїми іграшками, забирає іграшки в інших, тому що не вміє попро­сити; якщо іграшка одна, вона не може зачекати, поки інший пограється нею.

5.    Значна невідповідність домашнього режиму режимові дитячого закладу.

У випадках, коли домашній режим і режим дитячого за­кладу кардинально відрізняються в часі та послідовності ре­жимних моментів, дитина в період адаптації до нових умов життєдіяльності може відчувати психофізіологічний дис­комфорт. Буває так: дитині пропонують поїсти, а вона не го­лодна; через деякий час у неї виникає почуття голоду і вона починає вередувати або майже засинає перед обідом, хоча перед цим, на прогулянці, плакала, тому що хотілося їсти. Інколи почуття голоду та втоми можуть збігатися і бути по­двійним подразником. Фізіологічний дискомфорт призво­дить до емоційних зривів, нервового перенапруження, що спричинює психосоматичні захворювання.

6. Затримка формування емоційних зв'язків між дитиною та вихователем.

Відомо, що головна роль у період звикання дитини до но­вих мікросоціальних умов життя відводиться вихователю. На успішність адаптації впливають його інтенсивні педагогічні впливи з достатньо виразною емоційною забарвленістю. У випадках, коли емоційний контакт між дитиною та вихователем не встановлюється, виникає «важка адапта­ція», її причинами можуть бути: незнання вихователем індивідуально-психологічних особливостей дитини; намаган­ня вихователя якнайшвидше адаптувати дитину до нового оточення; вихователь авторитарний, вимогливий та суворий, рідко усміхається та жартує, карає за будь-які порушення. Під час спілкування з таким вихователем дитина постійно на­пружена, боїться помилитися, не впевнена у своїх можливо­стях, замикається в собі, відмовляється виконувати вимоги і навіть відвідувати дитячий садок.

Аби адаптація була легкою